Оздоблення  килимів  різних  регіонів  України.  Інструменти  і
матеріали для роботи. Сировина для ниток. Натуральні та синтетичні матеріали.
Значне виробництво килимів в Україні припадає на другу половину XVI і XVII ст. Килими на той час виготовляли, крім домашнього виробництва, в основному в килимарських цехах, спеціально організованих фабриках, а також при жіночих монастирях. У Києво-Печерській лаврі протягом XVII ст. діяла килимарська майстерня, в якій виготовляли ворсові килими.
Використання килимів було обумовлено побутовими потребами, а також кліматичними, географічними та етнографічними особливостями окремих регіонів. Протягом всього історичного розвитку український народний килим набув різноманітних художніх форм, стильового та колористичного розмаїття. Функції килимів не були весь час сталими і змінювалися залежно від соціально-економічного життя народу. Ними прикрашали вівтарі, кімнати для цінного начиння у церквах та монастирях, стіни жител; застеляли столи, ліжка, скрині, лави; їх клали на долівку; взимку ними накривали худобу, сани, а влітку – вози. У святкові дні килими розвішували у хаті на жердках, розстеляли на парканах, дахах будинків; використовували  при зустрічах знатних гостей. Килим був невід’ємним атрибутом у весільних та похоронних обрядах. У багатьох сім’ях, коли дівчина виходила заміж, їй у придане давали килим.
В Україні побутували різні види килимових виробів: килими, коци, ліжники, залавники, запаски, скорци, верети, бегаси тощо. Сировиною для виготовлення килимів здавна слугувала овеча вовна, льон та коноплі. Для основи брали здебільшого зсукану конопляну, лляну (інколи вовняну) пряжу, а на піткання йшла чиста вовна, що фарбувалася рослинними барвниками. Ткалися килими ручним способом на вертикальних рамах (кроснах, розбоях) або горизонтальних ткацьких верстатах.
Семантичні засоби – один з найважливіших і найхарактерніших змістових компонентів українського народного килимарства. В найдавніших геометричних килимах закодована інформація прадавніх праслов’янських язичницьких уявлень, система оберегової, заклинальної символіки. Найпоширенішими тут бувають знакові елементи: пряма лінія - земля, хвиляста лінія – вода, ромб – поле, ромб з однією чи декількома крапками – засіяне поле, ромб з розгалуженнями – родюче поле. Найпоширенішими символами килимів з рослинною орнаментикою є: Древо Життя – символічна модель будови Всесвіту (підземне царство, земне буяння, космос); вазон з квітами символізує врожай, добробут, заможність; птах – небесний посланець, оберіг родинного кола, якщо два птахи один проти одного – символ дружби, кохання і єднання; соняшник – знак сонця, добра, тепла; калина – символ кохання; виноград – радість родинного щастя; квітковий віночок символізує сімейну злагоду і любов. Безліч квіткових мотивів на тлі одного килима передає пишність, красу природи, її цвітіння.
Килими з геометричним орнаментом ткали по всій Україні, але найбільшого поширення вони набули в західних областях. Рослинні килими найпоширеніші в Центральній Україні, а також на Поділлі, Волині і в південних районах України.
У різних регіонах України народне килимарство за довгий час розвитку набуло самобутніх рис. На Поділлі виготовляли килими-залавники з традиційними орнаментами, що складалися з розміщених у ряд по горизонталі великих мотивів – вазонів. На Поліссі побутували килими з геометричними рослинними композиціями, в яких використовували антропоморфні та зооморфні мотиви. Окрему групу складають поліські килими з орнаментальними мотивами, які мають назву «козак», «волове око». В Західному Поліссі виготовляли також килимові вироби в різноманітні смуги, що мали назви: килимки, киліми, рядна, пасяки. На Слобожанщині великого розвитку набуло виробництво ворсових килимів-коців, волохатих із ворсом попон для накривання коней тощо. Коци відзначалися довгим ворсом  та красою геометрично-рослинних мотивів. Характерними килимовими виробами на Буковині були килими-скорци, налавники. Вузькі й довгі килими скорци призначалися для оббивання стін за лавками. Цей тип килимів не мав кайми, а вся його площа розмежовувалася орнаментальними смугами із ромбів, хрестів, восьмикутних розеток, складних гачкоподібних фігур тощо.
Відомо, що найвищий розквіт нашого килимарства припадає саме на XVIIІ – першу половину ХІХ ст. Гребінна техніка виконання давала можливість виконувати найскладніші форми рослинної орнаментики з двобічним ефектом візерунка. Вона найдавніша на Україні. Виготовлені в такий спосіб речі являли собою цупку грубу вовняну тканину полотняного переплетення. Нитки піткання клали не суворо горизонтально, а вільно змінювали напрямок відповідно до малюнка. Для ущільнення ниток піткання застосовували спеціальний молоток-гребінець (гребінку), завдяки чому техніка отримала свою назву. Двобічного ефекту домагалися завдяки кольоровому пітканню, яке прокладалося між нитками основи відповідно до візерунка. В малюнках таких килимів переважають зображення великих квітів, розміщених на полях окремими мотивами, або зібраних у пучки гілок чи букетів. Загальний колорит рослинного твору значною мірою залежить від розфарбування тла. В найстаріших зразках Лівобережжя переважає світле тло – жовте, світло-сіре, голубе, світло-зелене. Кайма, як правило, має забарвлення протилежне тонові основного поля. Проте в килимах XVIIІ ст. кайма ще не відіграє великої ролі, її або немає, або замість неї - вузький бережок із зубчатої смужки. До такої групи середини XVIIІ ст. належить килим з поховання гетьмана Данила Апостола з села Великі Сорочинці. На жовтому тлі зображено великі червоно сині квіти: він без кайми, в центрі – стилізоване невелике зображення двох двоголових орлів.
Візерунки квіткових килимів Полтавщини здебільшого орієнтовані вертикально. Орнамент формується з окремих мотивів, розміщених прямими вертикальними й горизонтальними рядами.
Наприкінці XVIIІ ст. з’явилися килими з бароковими композиціями, що відзначалися динамічністю малюнка, побудованого часто симетрично від центру поля. Складовою частиною їх є кайма, що здебільшого відокремлюється від центрального поля гнучким обрамленням. Такі композиції на українських килимах є результатом впливу стилю бароко, поширеного в той час і на Україні. До такої групи можна віднести й килим першої половини XІХ ст. Його центральна композиція розташована в бароковому резерві, в центрі якого пишні стилізовані квіти. Кайма у вигляді хвилястої гілки з квітами. У стилізованому рослинному орнаменті цього килима на чільному місці розташовані розгортки і розрізи квітки та бутона троянди, жоржини, тюльпана, гвоздики та ін. Серед килимів XVIIІ – першої половини ХІХ ст. є композиції з одним великим рослинним мотивом. Таке трактування має килим без кайми – на темно-коричневому тлі в центрі розташовано квіткову стилізовану композицію, подану в розрізі, від якої по всьому полю відходять квіти тюльпанів на довгих тонких стеблах.
Вивчаючи історію українського килимарного мистецтва, маємо підстави говорити про велику різноманітність композицій і орнаментальних мотивів, виконаних з повним знанням матеріалу та високим почуттям краси. В них втілено велику творчу силу нашого народу.
Свій внесок у розвиток українського килима зробили видатні художники України: Прядка В.М., Володимирова О.І., родини: Бабенків, Литовченків, Шнайдерів, Пілюгіних.

Килими здавна виготовляли в основному на горизонтальних верстатах, які були майже в кожній сільській хаті. Для виготовлення килимів та гобеленів потрібні такі інструменти та матеріали: верстат (вертикальний чи горизонтальний) або рама, дерев'яний молоточок або велика вилка для прибивання настилів і пряжа.
Ручне виготовлення килима базується на переплетенні ниток основи (поздовжні нитки) та утка (поперечні нитки).
    Для основи беруть бавовняну чи льняну сирову не пофарбовану пряжу (основа не бере участі в колористичній композиції килима). Для утка використовують найрізноманітнішу пряжу — вовну, шовк, льон, сизаль (волокно кубинської рослини сизаль), різноманітні синтетичні нитки. Кольорове переплетення утка немов «застилає», повністю закриває нитки основи. Кольорові нитки утка, які тчуть за певною схемою різних переплетень, утворюють рисунок.
Великі за розміром вироби — килими, гобелени, доріжки доцільно ткати на вертикальному або горизонтальному верстаті, а невеликі (міні-гобелени) — на рамі.

Рама виготовляється із сухої деревини твердих порід. На верхній і нижній планці набивають цвяхи у два ряди в шаховому порядку. Якщо умовно на кожній планці внизу й угорі пронумерувати цвяхи, то в першому ряду будуть парні, а в другому — непарні. Нитки основи треба натягувати на парні й непарні цвяхи.

Вироби ручного ткацтва - це в основному натуральні вироби, виготовлені з льону та вовни. Тому для основи рекомендується нитка з 100% бавовни, так як це теж чиста екологічна і натуральна нитка. Вона дихає (добре пропускає повітря), повністю безпечна і гіпоалергенна, комфортна до тіла, добре вбирає вологу, не електризується і приємна на дотик.
Крім цього, бавовна досить міцна, відрізняється високою хімічною стійкістю (при пранні готових виробів), здатна тривалий час не руйнуватися під впливом
світла і води, що позитивно впливає на довговічність готових тканинах виробів. Бавовна може витримувати температури до 130-140ºС, і у неї набагато вища стійкість до стирання, ніж у хімічних ниток.

Бавовняна основа також робить пошитий з неї виріб м'якшим і легшим.



Попереднє планування технологічного процесу.
План роботи:

Закріплення основи на раму. (Рис. 6)

 Поділ основи на парні і непарні нитки і прив’язування ремізок.
Прикріплення картонного ескізу.
Підбір ниток відповідно до кольорів ескізу.

Визначення способу ткання.

 Практична робота.
Виготовлення рамки для ткання


http://ideya101.blogspot.com/2013/03/blog-post_24.html

Увага, слухаємо пояснення! Способом намотування на раму основи є різні в залежності від виду рами. Перед вами є рамка із цвяшками, тому основу намотуємо на них. Спочатку закріпимо кінець нитки на 1-му цвяшку верхнього ряду нижньої перекладини. Натягнемо нитку і закинемо на верхній цвяшок, а другий цвяшок цієї перекладини обкрутимо ниткою і тоді натягнемо нитку до нижнього перекладини. Так продовжуємо намотувати основу. (Вчитель показує наочно послідовність намотування основи на цвяшку).
            Натягнені нитки основи мають бути так, щоб у зів проходила долоня.
           Для переплетення основи з нитками спіткання потрібно змінювати положення парних і непарних ниток. Тому виготовимо ремізки: наріжемо на рівні відрізки (не менше 30 см) міцні нитки. Кожну непарну нитку основи обхолюють окремою ремізкою, кінця виводять в перед. Кожні 8-10 ремізок в’яжуть вузликом за кінці. При піднятті вузлів ремізок буде змінюватись зів. Проте перед в’язанням ремізок потрібно розділити нитки основи на парні і непарні рівномірним ланцюжком, виконаним справа наліво (вчитель показує).
Після в’язання ремізок, знизу до рами кріпимо картонний ескіз (вчитель показує способи кріплення картону).
- Перед початком ткання потрібно проаналізувати і співставити кольори ниток з кольорами малюнка, продумати спосіб ткання.

Немає коментарів:

Дописати коментар

Підписатися на: Дописи (Atom)